Ми, як завжди, удвох,
Але тиша, бо кожен з собою.
Ще із вчора замовк,
Я вночі розмовляла з пітьмою.
Ранок мовчки прийшов,
Вже і день похилився до ночі.
Я мовчу, він мовчить,
І ніхто ні до кого не хоче.
- То невже оце так
Будуть наші зимові всі днини?-
Запитання собі -
Отакі вже старечі години?
Він очами в екран
Телевізора, я – монітора.
День сьогодні такий,
Як вчорашній, і як позавчора.
Так, піду і гукну,
Буду першою, маю озватись,
Я йому усміхнусь
І знайду, що до цього сказати,
І до столу позву,
Бо ж вечеряти все-таки хоче,
Та і в мене позов -
Усередені щось так гуркоче…
Потім скаже мені,
Що наївся, було все до смаку,
Ще, що біль у спині…
Ще, що хоче кручеників з маком!
…От і все, знов замовк,
Притаїлася тиша в кімнатах.
Ми, як завжди, удвох.
Постелюся, та будемо спати.
23.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411816
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: Людмила Дзвонок