́Самотній друже, не тікай від мене.
Ти лиш поглянь, що я тобі приніс
Про тебе люди кажуть, що скажений,
А я цілую твій холодний ніс.
Вони не знають, що з тобою сталось,
Чому ти сам і ходиш без сім'ї.
Він пес, а я людина, так вже склалось,
Що ми удвох любили лиш її.
Ти був тоді ще зовсім цуценям,
Таким смішним в рожевому банті,
Коли тебе я їй подарував
В день Валентина у коробці з конфеті.
З тих пір були ви завжди разом
Настільки, що я навіть ревнував.
Але вгощав хорошим сервілатом,
Щоб ти мене за ноги не кусав.
А пам'ятаєш ,як ми вдвох чекали,
Коли вона повернеться зі школи
З якою радість автобус зустрічали,
Ні, не забути тих хвилин ніколи...
Як не забути ту жахливу мить,
Яка лишила щастя назавжди.
Той спогад досі журавлем кричить
Аварія. І жодного в живих.
Роки минули, але біль не стих
Її шукаєш ти в обличчях перехожих.
Собаче серце, мабуть, теж болить
Як і моє. І ми у цьому схожі.
Самотній друже, не дивись на мене
Своїми мокрими глибокими очима.
Ніщо на світі вже її не верне.
Дарма чекають. І собака, і людина...́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411909
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: Чернець