На горі будеш ти – я, повір, не залишуся долі:
Вп’явшись пальцями в скелю, повзтиму увись, аж на ґрунь,
Й від натуги з рамен виростатимуть крила поволі –
Й розпросторяться, й злину, й під небо тебе заберу.
Попливеш ти у даль, розтинаючи хвилі завзято, –
Я, налігши на весла, свій човен пущу навздогін,
Щоб тебе ні штормам, ні високим валам не віддати,
Щоб з тобою пліч-о-пліч сягнути незнаних країн.
А – крий Боже! – ти зіб’єшся в хащах правічних з дороги –
Я, твій поклик учувши, вогненним стовпом спалахну
І палатиму, доки не вщухне на серці тривога...
А тоді, щоб зігріти тебе, чимміцніш пригорну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411927
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2013
автор: Василь Задорожний