Я натягаю рукави у светрі,
І п’ю давно остиглий чай.
Твої слова до мене вже не теплі,
З уст виривається лише - прощай.
Меланхолічно нот душі торкаюсь,
І обриваючи рожеві сни,
Я просто тепло одягаюсь,
Сьогодні не зігрієш ти.
Бринить сльоза на ніжнім тілі
В душі розходиться печаль.
І тільки поруч наші тіні,
У спогадах лише, на жаль.
Блакитні хмари в небі пропливають
І мрії йдуть на посіріле дно,
Закохані прощаються й прощаються,
А я любила і байдуже, що це було давно.
Ти знаєш, светр не зігріє так, як ти.
І про холодний чай не варто говорити,
Ти не тримай образи і прости,
Бо страшно на коханні пропасті ходити.
Мені приємно тільки, що усе було.
І хоч згадати нічого, по суті.
Я дякую за не мені дане тепло
У той момент, коли усі навколо люті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412017
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: Blue sky