Якщо я вбиватиму голубів,
ходитиму нічними магістралями повз заблукані світлофори,
мовчатиму у засніжених парках
з першими пролісками у волоссі,
палитиму альманахи й пожовклі спогади,
зриватиму яблука у Едемі безмежності,
то світ все одно не стане колишнім.
Я віритиму тобі, Господи,
якщо повз грачів хмарами пливтимуть метелики.
Коли квіти на вишнях починають гудіти, я знаю, це ти.
Ти прийшов у мою свідомість
з головними словами, першими літерами,
ніжністю споминів й вірністю,
що межує з безоднею на усіх топографічних картах
і твоїх маршрутах.
Просто повітря електризується,
наповнюється випарами й металами типу ртуті.
Воно коричневіє, як час.
А всі фотографії залишаються з сепією,
з серпанком, з твоїм минулим,
заблуканим і непевним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412059
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: А.Чурай