КОНТРАСТИ


Ще  день,  як  день.  І  ночі  зовсім  тихі.
Ще  сонце  світить.  Зорі  мерехтять.
Ось  горобці  цвірінькають  з-під  стріхи.
Он  сови  десь  до  місяця  летять.
Живи  собі,  молись  і  посміхайся,
що  вписаний  у  простір  цей  стрімкий.
Так  муляє,  аби  весь  світ  дізнався,
який  ти  серед  інших  не  такий.
Ну  й  що  із  того?  Може  хто  заплаче?
Чи  вхопиться  від  сміху  за  живіт?
Вже  й  ближні  до  поезії  ледачі
і  Музі  теж  давно  –  фізкультпривіт.
Але  ж  –  надія,  як  завжди,  остання,
але  ж  –  потрібна  казка  про  любов
і  несказанне  слово  про  кохання...
І  поки  є  поет  хоч  би  й  останній,
то  час  її  останній  не  прийшов.
Поезія  від  того  не  вмирає,
що  хтось  перестарався,  як  на  гріх.
Буває,
смерть  поета  наступає,
коли  стає  однаковим  для  всіх.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412312
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: I.Teрен