[i]Я би квіти ложила в подол твоїх ніг,
Проганяла б тумани із серця,
Але ж ти мене сам не втримав,не вберіг,
Й не зшивав, ті частини ,де рветься.
Я ж пронизливим вітром собі до душі,
До забутих очей прикладала,
Я росу по краплинці збирала тобі,
А тобі всеодно було мало.
Твої очі тягнулись туди,до зірок,
Бо вони невимовно блищали,
А мій образ холодним мовчанням промок,
Все для тебе,тобі ж того мало.
Я ж картала в собі невимовні слова,
Що б ти спав,що б тебе не збудити,
Від чекання страшенно болить голова,
Бо не можна ось так, й не любити..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412329
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: Margaryta Deputat