Здається знову темрява накрила
І душу темна сутність полонила.
А щоб не втік злама мої крила,
На землю з хмар мене спустила.
У прірву, в темну яму посадила,
В кайдани закувала не спроста.
Подумав був отут мені могила,
А я хотів дожити років до ста...
Спустошений і спалений до тла,
А всі сліди накрила ранком мгла.
Та споглядати муки не змогла,
І доживати віку в тиші залишила.
Змиритися з таким було хотів,
Та промінь сонця іншого звелів.
А що було б коли у вись злетів?
Все голосніше дух свободи шепотів...
А десь далеко вітер шелестів,
Я так цього боявся і хотів.
А в глибині душі вогонь жеврів,
І в холод ночі не раз мене зігрів.
Розправлю крила, розірву кайдани,
Давно вже загоїлисая тяжкі рани.
Я так давно чекав такої змоги,
Злетіти ввись, позбутися тривоги...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412351
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: Sirko