Закінчився вересень дощами,
І почався ясним сонцем жовтень.
А природа ніби і не знала,
Що надворі цілий місяць – Осінь.
Певно, вона збилася з рахунку,
Може, дала ще один шанс літу.
Як ж інакше пояснить ті речі,
Що листки лиш почали жовтіти?
Вишні, що здавались чуть не перші,
Моргають зеленими листками.
Чи про те, що це уже не серпень,
Здогадалися одні лише каштани?
І здається, що в дерев цих траур,
Бо стоять вони самотньо голі.
А всі решта – ще на літнім балу,
І лиш чепуряться в жовтий колір.
Ей, природо, Осінь ж , схаменися!
Не збивай із ритму все навколо.
Бабине вже літо почалося,
Павутиння є вже, мухи сонні.
Це якось незвично: літній жовтень.
Де ж його жовтогарячі барви?
Не кажи, що ти не маєш грошей,
Вам ж не треба купувати фарби.
Я на тебе злюся: так не чесно,
Не кажи, що ти усе ще встигнеш.
Тоді все робити треба швидко,
Ну а швидко – це не так красиво.
Ні тобі кленових їжачаток,
Ані синьовглибленого неба.
Якщо разом цього не побачу,
Тоді краще Осені не треба!
01.10.2002р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412416
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: ХВіСт