Плакала осінь дощами невпинними...
Вітру всміхалась прозорістю неба,
Сонцем притомленим, ясними зорями,
Свіжістю, смутком і прохолодою.
Літу вторила - землю росила,
Зелень тримала у жовтні весняною,
Спрагу її тамувала водою...
Пам"яттю славилась все ж полум"яною.
... Спалахнула осінь барвами миттєво
І з бабиним літом за два дні пройшла
Шляхом призабутим (хоч це й не суттєво -
Програму здійснила) ... Ось яка була.
... Падає на землю поріділе листя,
Догоряє осінь лишками тепла,
Промиває очі світу дощ завзято,
Щоби був видющим - не топтав добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412579
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2013
автор: Шпаківський Петро