Розкажу про дівчину,
Чиї щирі очі
Палають мов зіроньки
В темряві ночі.
Мені вона не подруга,
Так, стара знайома.
Що в думках її коїться
Мені не відомо.
Але дещо серце бачить,
Дещо воно чує -
По комусь та дівчина
По ночах сумує.
Дитиночка поряд спить,
А батька немає.
Ось за що серце болить,
Ось чому страждає.
А воно ж бо молоде,
Йому б ще кохати,
Але сил на те нема
І ніде їх взяти.
От якби не та брехня
Може, б не так склалось.
Але більш вона ні дня
З тим хлопцем не зналась.
А у неї такі очі,
Золоте волосся,
Чому ж стільки горя їй
Пізнать довелося?
А мені цю дівчину
Тепер дуже шкода.
Все марніє і марніє
Торішняя врода.
От вони чоловіки..
Нема йому діла,
Що вона всі ці роки
Й жити не хотіла.
Та куди тепер дитину,
Кровинку подіти?
Як же тому янголятку
Без матері жити?
Треба ж голову до когось
У скруті схилити.
Тепер мати буде Бога
За неї молоти.
Нехай хоч маленька
Щастя те побачить,
Бо мати наплакалась
І досі ще плачить.
Бо душа скривджена
Все іще страждає
Що чекає попереду?
Хіба це хтось знає?
От які бувають долі
І це сумно дуже.
Хтось тим переймається,
А комусь байдуже.
Не будьте бездушними,
Бо Бог покарає.
Ми так часто кривдимо
Тих, хто нас кохає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412610
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2013
автор: Валерія Донецька