Зайця боягузом всі вважають,
В нього тремтяча і нещасна доля…
Сцену, мов зараз пам’ятаю,
Що спостерігав студентом в полі.
Орел над полем нависає,
Колами широкими парить.
Звірина польова шукає
Де б сховатись у цю мить.
З під копиці жовтої соломи
У лісосмугу Заєць мчить,
В нору, до рідного дому,
Що надійно захистить.
Не встиг. Каменем з неба
Орел на Зайця налетів.
Він хижак. Йому так треба,
Бо дуже їсти захотів.
Та не сталось, як гадалось.
Назустріч пазурам Орла
Четвірка ніг мобілізувалась
І боротьба на смерть пішла.
Орел насів. Сірий - на спині
Лапами так Орлу давав –
Летіло пір’ячко орлине,
Поки від Зайця не відстав.
Люто злетів на солому,
Заєць на спині все лежав,
Тремтів, не дивлячись на втому,
Лапи в готовності держав.
Свердлив орлиними очима,
Не раз вже й крила піднімав:
Так захищалася звірина,
Що більш на Зайця не напав.
Почистив пір’я, розмахнувся,
І геть у небо полетів.
Зайчик тихо стрепенувся,
У лісосмугу ледь побрів.
*
У захисті, як припікає,
Люди Зайчиком бувають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412649
Рубрика: Байка
дата надходження 26.03.2013
автор: БГІ