Багато літ дививсь на фото
в його обличчя молоде
і все чекав - з-за повороту,
із-за коловороту, гордо
ось-ось приїде, чи прийде.
І от гірке розчарування.
Зустрівши друга ранніх літ,
я перекреслюю останнє,
що вабило в дитячий світ.
Тепер, мов рана незагойна,
десь даленіє у світах, –
натура, кращого достойна,
душі розтерзаної птах.
Не зрозумів, не роздивився,
що ми давно уже не ті.
Неначе з радості упився,
неначе іншим народився
і... «меду передав куті».
Колись вирішувала совість,
який поступок красить честь.
Тепер – уперта дріб’язковість.
А в чужині – неждана смерть.
І не розв’язані питання:
де був трамплін, де – западня,
для чого зустріч ця остання,
а потім - вічне заслання?
І непотрібними здаються
перлинки рідкісні в смітті.
А очі з фото, знай, сміються
в епізодичному житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412680
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.03.2013
автор: I.Teрен