Тепер я далі йду на костурах,
Інакше вчусь ходити й працювати,
Вперед іду, скакаючи затято,
Хоч трохи сумно – та в душі не жах.
По новому дивлюся я на все,
І не спішу – нема куди спішити.
І вже нове продовжую робити,
А час так само в далечінь несе.
Я більше часу маю для Христа,
Для роздумів, молитви і навчання.
Робив, я певно, не своє завдання –
Така причина цьому є проста.
Іще я був ледачим і грішив,
І жив не так, і не своїм займався,
І мозолі від милиць настарався,
Щоб висновки зробити я зумів.
Я дякую за вчинене мені,
Що пожалів мене, немов би тато.
Я знаю тре було мене карати
По голові, мабуть, а не ступні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413462
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.03.2013
автор: Мірошник Володимир