Здалось, я був на Січі козаком,
Мав шаблю я дзвінку і золотисту,
На грудях хрест, в торбині ніс намисто,
Яке у сутичці добув аж за Дніпром.
Ще на щоці я мав червоний шрам,
Від злого турка під Бахчисараєм.
Я як стріла літав над вільним краєм,
Куди там їм до мене тим орлам.
Я чарку пив, коли братва гула,
Ні краплі в рот – коли ішли до бою,
І куреню всьому було б ганьбою,
Коли б тримався кепсько я сідла.
Це тут Україна – землі моєї край,
Тут ворогів ніяк не полічити,
І ханські тут, поляки, московіти –
У степ гонити тільки їх встигай.
А так охота знов до слободи,
Де батько й брат поважні гречкосії,
А я не тільки шаблею умію,
Але й сокирою будую без біди.
Чека там мила коника мого,
Якій намисто я ношу від Пасхи.
Мене ще довго доля буде пасти,
Аж поки їй не одягну його.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413806
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Мірошник Володимир