А знаєш, я живу в світі з акулами,
На них так важко полювати,
Як тільки проти течії, - мейнстріму,
То вже до смерті ладні закусати.
Боюся вийти з дому, ще злякаються,
Для них я ж психопатка, істерична,
В них зуби ріжуться, тому й кусаються,
А я лиш хочу бути іншою (а це для них незвично)
Гаремом сунуть, наступом беруть,
І ще питають : ”А Ти що, дурепа?
Як хочеш проти течії пливти,
То в Твоїй смерті є у нас потреба!"
Наївно витріщаюся, хрещУся,
О, що від мене хочете, не знаю!
Та ж я лише живу, люблю, сміюся,
Я просто серце світу відкриваю!
Регочуть підло, нагло, не вгавають,
Такі всі з пафосом і в гримі, от падлючки!
Крізь зуби кажуть, що давненько зжИли
Себе "оці мої ідейні штучки".
Підточать зубки риби триклятущі,
Проплинуть попід муром і стіною,
Щось скажуть, типу: “Ми є невмирущі”,
Та й проковтнуть безжально з головою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413916
Рубрика: Сатира
дата надходження 30.03.2013
автор: Софія Пасічник