Годинник б*є

Так  тихо...  вечір...  темнота...
Годинник  тихо  б*є  хвилини.
Сум,страх  і  самота
Заводять  в  відчай  нас  щоднини.

Живеш?  Існуєш!
Життя  упевнено  проходить,
І  час  який  ти  не  цінуєш
Ще  скільки  жити  нам  дозволить?

Можливо  день,  можливо  два...
Буває  вічність  теж  минає.
Бо  час  пливе  і  лиш  вперед
Людей  потрохи  забирає.

Потік,  ріка,  і  вир  у  ній.
Всередину  усе  стягає.
Це  крах  усіх  твоїх  надій
Нещадний  вітер  цвіт  зриває.

І  з  кожним  днем  все  швидше  й  швидше
Проклятий  час  летить  вперед,
А  ми  все  рідше  й  рідше
Встигаєм  вийти  наперед.

Постійно  всі  лиш  доганяють
Потік  життя....
І  не  встигають...
Пришвидшене  серцебиття...

Ніколи  вже  не  буде  вчора
І  час  назад  не  повернеш.
З  закритими  очима  сліпо
До  прірви  ти  невпинно  йдеш...

Мабуть  не  пізно  схаменутись,
Себе  узяти  в  руки  і  проснутись.
Хіба  ж  не  можна  ще  пожити?
Рутиною  життя  труїти...Навіщо?

Годинник  б*є,  і  час  пливе
Життя  твоє  невпинно  йде.
І  біль  проймає  до  кісток,
Годинник  б*є.  Цок-цок...  Цок-цок...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413942
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Владислав Левецький