Так тихо... вечір... темнота...
Годинник тихо б*є хвилини.
Сум,страх і самота
Заводять в відчай нас щоднини.
Живеш? Існуєш!
Життя упевнено проходить,
І час який ти не цінуєш
Ще скільки жити нам дозволить?
Можливо день, можливо два...
Буває вічність теж минає.
Бо час пливе і лиш вперед
Людей потрохи забирає.
Потік, ріка, і вир у ній.
Всередину усе стягає.
Це крах усіх твоїх надій
Нещадний вітер цвіт зриває.
І з кожним днем все швидше й швидше
Проклятий час летить вперед,
А ми все рідше й рідше
Встигаєм вийти наперед.
Постійно всі лиш доганяють
Потік життя....
І не встигають...
Пришвидшене серцебиття...
Ніколи вже не буде вчора
І час назад не повернеш.
З закритими очима сліпо
До прірви ти невпинно йдеш...
Мабуть не пізно схаменутись,
Себе узяти в руки і проснутись.
Хіба ж не можна ще пожити?
Рутиною життя труїти...Навіщо?
Годинник б*є, і час пливе
Життя твоє невпинно йде.
І біль проймає до кісток,
Годинник б*є. Цок-цок... Цок-цок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413942
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Владислав Левецький