Долаю у душах глибокі рови,
Та тисячі ще не написаних глав.
Тремтять хай, бо знають:"іду я на ви",
Бо слово - як меч,що тримав Святослав.
Це слово звучить, як дзвінкий маніфест
Для тих, хто в товстій шкаралупі страху,
Хто, взявши свідомо себе під арешт,
Біжить з поля бою в годину лиху.
Ще можна пробачити нотки сумні
Відцвівшим і сивим старечим очам -
Наїлися повних стражданнями днів,
І втратили відлік безсонним ночам.
Та нації паросткам, повним життя,
Що в"януть у розпал своєї весни,
Немає їм прощення...Твердо затям:
Твій вибір - кермо, чи нашийник тісний.
То ж слово в устах моїх - кований меч,
Стинаю двоглавим надуманий страх,
Повержений, впаде на землю він з плеч,
Розвіявшись прахом на буйних вітрах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414006
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Олександр Обрій