Душа тепер немов німіє
Вночі поплаче і мовчить
А не кохати вже не вміє
А їй від цього б відпочить.
Бо один раз вона попалась
І винна у цьому сама.
Добряче ж вона настраждалась
Спокою й досі їй нема.
Вона повинна одне знати -
Не доля він її, мабуть.
Є те, що нам не подолати.
Колись й ці почуття пройдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414010
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Валерія Донецька