Як тут тебе не вистачає.
Немов би тисячу віків
Повільним часом серце крає,
Щоб я лиш тільки животів.
Щоб я надіявся і вірив,
Що це закінчиться колись,
Щоб я піднявся знов у вирій
І щоб серця переплелись.
Як тут тебе не вистачає,
Бо я один, на самоті.
Тоді душа не вибирає
Й сама простує по житті.
Хоч тут нове і все незвичне,
То краще бачити тебе,
Як десь далеко хтось покличе,
То скресне небо голубе.
А я неначе б то озвуся:
Це ти, та мабуть вже й не ти.
І серця схлипи донесуться
Через засмучені дроти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414151
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Мірошник Володимир