В НІЧ З ЧЕТВЕРГА НА СУБОТУ

   В  ніч  з  четверга  на  суботу,  в  не  чітко  виражений  час,  у  заповненому  просторі  дивом,  здійснювались  непередбачувані  фантазії.  Літали  Орфеї,  стояли  могутні  Ахілли,  і  феї  в  прозорих  тілах,  зачаровували  всіх  піднебесних  створінь.  "Ви  земноводні  і  лихорадочні",  -  промовляли  вони,  -  "вас  використовує  побут  і  жорстоко  насміхається  над  вами.  За  вашими  плечима  коїться  неймовірне.  Немає  часу  спати...",  при  цьому  махаючи  дешевою  палицею  з  дитячої  крамниці,  і  наспівуючи  такі  затишні  мелодії,  пронизливі  як  довгоочікувана  зустріч  губ.  Ще  один  поцілунок  і  руки  розвилися  на  плечі  і  далі.  Як  цукор  втікали  з  долонь  непритомні  слова.  Це  світлі  відтінки  ілюзій,  і  здатність  їхня  як  у  скла,  а  вибір  як  камінь.
 Частіше  потрібно  бути  новим  й  несподіваним.  З  таким  девізом  зайшов  у  нічний  кошмар,  на  перший  погляд  ні  до  чого  не  зобов'язуючий  голод.  Але  далі  закони  диктував  звір.  Люблю  його  за  те  що  в  нього  є  ціль  з  метою,  і  він  її  виконує.  Тож  пронизливим  шляхом,  розгублено  й  у  захваті  від  величних  споруд  місцевих  творців,  зайшов  у    відокремлений  залишок  подій,  де  в  кожному  кутку  нікого.  Тільки  в  кінці  у  блискучому  сяйві  вітрин,  під  шарудіння  поліетиленових  знайомих,  у  всій  красі,  з  виразним  рельєфом,  повставав  образ  Афродіти.  Довго  хитаючись,  від  смаку  симпатичності,  сів  за  тверезий  стіл.  Замовив  клаптик  безумства,  адреналіну  в  дванадцять  і  п'ять  оборотів,  на  десерт  холодний  настрій  і  дуже  солодке  снодійне.  Моя  улюблена  кухня  -  наполегливе  та  вільне,  з  домішками  ефектного  "Я".  І  ніяких  хімікатів,  вони  до  смерті  дратують.  Цей  стан  -  кокаїн,  ще  дозу  і  гордий  та  самотній  поглиблено  направляюсь  в  бік  занепалих  руїн,  електромереж,  бездомних  залізних  монстрів,  літаючих  у  далеких  небесах  і  неповторних  алгоритмів.  В  цю  ніч  знищу  все,  нове  відкриття  -  епоха  "просторроко".  Хіба  це  не  круто?  Хіба  ми  електроди?  Ми  як  світло,  ми  як  час.  Може  й  це  песимістично  але  ніщо  не  довговічне.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414157
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Максим Жембровський