Сиділа бабця на ослоні,
Дивилася у небуття,
Віддаючи тепло з долонів ,
Тулила ніжно онуча.
Маля тулились і просило:
Зостанься , бабцю , ще не йди,
У тебе вже не має сили ,
Як будеш жить без мене ти.
Не можу залишитись сину-
Бо хату мати продала ,
Вона купля нову машину,
Квартиру в місті теж купля .
Квартира в місті невеличка
Всьго , якісь кімнати три,
А в тебе тато є , сестричка-
Всі не помістимося ми.
Я , доживу у спецбудинку
Своїх ще декілька ночей ,
А ти щаслива будь дитинко
І гарно вчи своїх дітей.
Роки спливли немов хвилини
І матір вкрила сивина,
Вона промовила до сина :
Я , залишилася сама.
Візьми мене мій любий сину,
З тобою разом хочу жить ,
Візьми мене в село , в хатину,
Дітей твоїх буду ростить.
Та мовив син тоді до мами :
Згадай матусю ті роки,
Коли нам було місця мало,
І вільно жить хотіла ти.
Маєш матусю , що хотіла :
Машину і кімнати три ,
І не будеш у спецбудинку
Ти доживать свої роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414384
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2013
автор: Іван Мотрюк