Як встане вранішня зоря
І сонце вийде в піднебесся,
Росою вмиється земля
І співом жайворон заллється.
Удосвіта піду в поля
Стежиною в житах високих,
Де молодість пройшла моя
Серед волошок синьооких.
А там безмежжя пшениців
І вкрай полів – у ряд тополі…
Я повну торбу колосків
В стерні збирав на тому полі.
Я так любив жнив’яні дні:
Соломи скирти, шум комбайнів,
Дитячий гомін на стерні,
Зерна той запах життєдайний.
І навіть пил пшеничний був
Мені, як знак благополуччя.
Я присмак хліба не забув –
Країни нашої обличчя.
Та збігли в Лету ті літа…
Не ті поля, не ті обжинки.
Лежить поділена земля,
Як той гарбуз, – лише шматинки.
Немає більше відчуття,
Що все державне, всенародне.
Вся гордість витекла до дна –
Залишилось мовчання скорбне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414421
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.03.2013
автор: Г. Король