Можливо я іще жива?
Хм… питання,мабуть,риторичне.
Можливо десь жива душа,
Що буде, мабуть,більш логічно!
Шукаю правди у житті,
Що так далеко йде від мене,
Душа все гониться за нею
Тому вона у забутті…
Ніхто не може достучатись,
Ніхто не вірить в неї знов,
Ніхто не хоче докричатись
До її серця знов і знов!
Вона давно всіх відпустила
Зробила щастя тим і тим,
А лиш собі занапастила
Життя своє вже назавжди…
Й його вона так відпустила…
Не легко! Ні! Крізь муки й біль…
Крізь гіркі сльози і образи,
Які до себе підпустила!
Для нього все вона робила:
Кохала, мучилась, жила,
Колись із армії діждалась,
А потім вже цвіла-цвіла…
Все горе з ним переживала,
Всі радощі ділили вдвох.
Вони були одні на двох,
І інших більш не існувало!
Та не змогла вона терпіти
Ті муки, що вбачала в ньом.
І вирішила відпустити…
Хоч це не легко було знов!
Ночами плакала в подушку,
Не спала більше трьох годин,
Сиділа вдома, як кукушка
І не хотіла бачить світ.
Без нього він був їй не милий,
Без нього світ вже не її.
Без нього світ уже став сірим,
Отак живи і не живи…
Я все пишу,
Скриваю очі,
Що знов і знов мене здають,
Бо плачуть знову серед ночі!
Я все пишу,
Сльоза пробігла,
Вона солона… от біда
Та все ж мені іще приємно,
Що я не кам'яна стіна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414504
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2013
автор: Юлія Devil