У Левќа в сараї жили
Коза і теличка.
Разом пастися ходили
На луг біля річки.
Разом пили, разом їли
І пліч-о-пліч спали.
Поки літо в плечі гріло,
То біди не знали.
Та як зима наближалась,
Стукала в віконце,
Земля гола зоставалась
І не гріло сонце,
То й коза, й теля страждали,
Господарів кляли,
Що їх голодом морили,
В холоді тримали.
У селі всі добре знали
Левка та Одарку,
Як під шафе ґаздували
У своїм фільварку.
Пожалів Іван телицю,
Викупив в сусіда.
Дав йому за те травиці
Для кози Аїди,
Трохи грошей, трохи харчів,
Щоб на зиму мали,
Щоби козу доглядали
Й самі не сконали.
Стала жити у Івана
Теличка Левќова –
Харчі звечора і зрана,
Стайня тепла, нова.
Прийшла весна, їй на шию
Дзвінок начепили
Та й на лужок біля річки
Пастися пустили.
Коза теж паслась на лугу –
Худа та запала.
Як побачила подругу,
Ледве упізнала –
Товсті боки, ясні очка
І шерстка гладенька,
А на шиї на шнурочку
Дзвінок золотенький.
- Добре тобі, бачу, Л́арко,
У Івана жити.
А мене Левко й Одарка
Хочуть знапастити.
Як в запій заходять, мила,
Про все забувають.
Чи я їла, чи я пила
Навіть не спитають.
- Співчуваю, козо люба,
Гореньку твоєму.
Як продали б тебе людям,
Івану моєму,
То би краще ти зажила
І біди б не знала –
Щодень їла б ти і пила,
В теплій стайні спала.
- Та не хочуть господарі
Мене продавати.
Бо хто ж буде молоко їм
Щоденно давати?
Подруги погомоніли,
Та й пастись пустились.
До телички всі тулились –
Кози сторонились.
Взялась коза на Лар́ину
Погляд свій косити,
Ніби та в чім була винна,
Що їй краще жити.
Заздрість і злоба їй стали
Нутрощі зжирати,
Краса подруги і слава
Спати не давати.
І задумала козиця
Діло зле утнути:
Яму викопать, у неї
Теличку спихнути.
Якось ввечері нарила
Ямище рогами.
Зверху щільно його вкрила
З верби галузками.
Помислила: «Як до річки
Пустимось з прискоком,
Отоді в яму теличку
Й зіпхну ненароком.
Надто добре Ларці нашій!
Все собі співає!
Господиня її з паші
Хлібом закликає!
Як травмується, лежати
Буде вверх сторчака,
Не співати, а стогнатиме,
Як я, бід́ака».
Вже на другий день козиська
В сам обід до річки
Повела із пасовиська
Подругу теличку.
Солоденько «ме-е-е!» казала,
Заглядала в очі.
Ларка і не відчувала,
Що зробити хоче.
Звідки не візьмись, з-за річки
Пес зірвався дужий.
І козичка, і теличка
Налякались дуже.
Стали бігати по луках
Стежками крутими –
Одна мека, друга мука,
Ну, а пес за ними.
От і яма з верб’ям, Лара
Поряд проскакала –
Коза не розрахувала,
На галуззя стала.
Плюхнулась на дно козиця –
За гріх поплатилась.
Яму вирила телиці –
Сама в ній впинилась.
Пролежала день без тями,
Поламала лапи.
Не копай нікому яму –
Бо сам в неї втрапиш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414762
Рубрика: Байка
дата надходження 01.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)