Душа холоне, мов у чашці кава,
Що вранці ти залишив на столі.
Колись була я ніжна та ласкава,
Казав, що я найкраща на Землі.
Тепер ось так. Прийшли-пішли. Удома
І не говоримо, буває, так, як слід.
Якась печаль, якась тягуча втома
У наших душах залишає слід.
Це сірі будні, яких так боялись?
Чи що це?—риєм відповідь в думках.
Щось ми забули, якось трохи здались,
Пустили те, що мали у руках…
Та ти обняв за плечі: «Схаменися!»,
А сам собі признатися боявся.
Мовчали довго. Потім обнялися.
І світ тоді, здалося, засміявся.
Тепер за руки йдем, мов молодята,
А за плечима—сіре та пусте…
Важливо просто вчасно обійняти,
Та часто забуваємо про те.
…І ти мені налиєш в чашку кави,
Я ненароком якось розіллю,
---« Пробач, забув »--, прошепчеш ти ласкаво
--« Я чай без цукру…і тебе люблю…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2013
автор: Натік