Господи, Ісусе! Пресвята Богородице!
Схиляю перед Вами голову в молитві тихій.
Сама не знаю, за що покохала, за що кохаю,
Знаю тільки, що без нього не живу я - помираю.
Наложниця, приречена у серці своїм ймення
Із року в рік його нести. Чи то таке знамення?
У пучці сонця шукати тепло коханої руки,
Стискаючи крик здавлений у грудях - стогін розлуки.
У зичний поклик вслухаючись провісників весни,
Із сил останніх струшувати біль з поли розпуки.
Сльозу змахнувши, зазнати щастя у покорі долі
І терпку радість любові ніжно плекати у душі.
02.04.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2013
автор: Валентина Ланевич