Спирає дух, як у скаженій гонці,
Шалений пульс – зашкалює за сто –
Лише при згадці «либідського» сонця,
Що зараз ген на відстані верстов.
Хапливо в будці цифри набираю,
Щосили в провід шлю своє «алло»
І чую голос – серце завмирає,
Й одразу сотень верст як не було!
І хочеться крутнути сонце в танці,
А потім – тихий закуток знайти
І цілувати кіс протуберанці,
Не боячися губи обпекти.
Та знавісніло час летить довкола –
Сплива остання хвилька для розмов.
Прощатись мушу – мовою швидкою,
З надією – що стрінемося знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2013
автор: Василь Задорожний