Я, дістаю... зі скриньки поштової,
Ні, не рекламу, як думають люди.
Вірно, газету міську «пречудовую»,
Маю надію - читати щось буде.
Перша сторінка, прямо аж сяє -
Погляд, на фото, серйозний дарує -
Ні, не Ілліч нас ласкаво вітає,
Рідний наш мер, нам про справи звітує!
Справ в тому році немало зробили -
«Змію зеленому» час вкоротили,
Сміття із вулиць хвацько прибрали,
Й грошей достатньо в асфальт закатали.
В оду дорогам, я вчитуюсь знову,
Тема асфальтна сумна і нервова,
Бо як водій знаю ямочку кожну,
І "проклинаю" службу дорожню.
І ось беру в правицю олівець,
Я меру відповім коротким словом,
Просте, нехитре слово - ЦЕ «КАПЕЦЬ!!!»,
Що на дорогах бачу знову й знову.
В свою автівку з ранку я сідаю,
Дивлюся на дорогу та й гадаю,
Чи їхати, чи ноги розм’яти?
Чому ж не можу соколом літати…?
Війни Великої, уже давно не чути,
І більш немає навкруги фашистів,
Та все ніяк не можу я збагнути,
Хто ж розбомбив усі дороги в місті?
Воронки, і бездонії провали -
І сум і жах на водіїв наводять…
Напевно "партизани" заблукали…
Що вздовж доріг в жилетах жовтих бродять.
Тихенько натискаю на педалі,
Як фари очі, роблю я, а далі,
І викрутаси витворяю і маневри –
Я рідну мову, вдосконалюю і нерви...
Переловити б, цих шкідливих "партизанів",
Нагородити добре тумаками,
І всіх відправити, адресою подалі,
Без вороття, розбитими шляхами!!!
10.06.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415479
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2013
автор: Валерій Заєць