Простіть мене, тітко Євгеніє

     Крізь  віття  сосен,  крони  яких  ледь  чутно  колисав  легенький  вітерець,  тільки  подекуди  тріскала  суха  галузка  та  летіла  додолу,  проглядало  високе  синє  небо,  а  хмарки,  здавалось,  чіплялись  верхівок  дерев  та  зависали  над  ними  сторожами  кладовищенської  тиші.
     Катерина  стояла  біля  могили  жінки  і  вдивлялась  у  її  спокійне,  з  добрими  лагідними  очима,  обличчя.  З  вуст  зринули  слова:
 -  Простіть  мене,  тітко  Євгеніє.
     А  в  пам’яті  постало  залите  сонцем,  вкрите  зеленим  моріжком,  подвір’я  батьківської  хати.  Її  малолітня  донька  з  таким  же  малим  племінником  пташенятами  вилетіли  з  дверей  та  побігли,  розсипаючи  радісний  сміх,  босоніж  по  соковитій  м’якій  травичці.
     Вона  поспішила  за  ними.  По  стежці,  спираючись  на  дерев’яний  ціпок,  йшла  тітка  Євгенія.  За  хвірткою  вони  і  стрінулись.
     Тітка  Євгенія  запитала,  чи  бува  не  знає  адреси  її  сина  Степана,  адже  вона  недавно  приїхала  з  Тюмені,  де  той  проживав  також.  Відповіла,  що  ні  та  може  згодом  дати  адресу  брата,  а  той  передасть  листа  її  синові.
     Пізніше  Катя  не  раз  буде  корити  себе  за  те,  чому  тоді  не  знайшла  відразу  часу,  щоб  пошукати,  переписати  жінці  жменьку  таких  заповітних  тій  букв  і  та  пішла  ні  з  чим.
     Хіба  могла  вона  знати,  що  таке  біль  материнського  серця,  яке  тривожиться  за  долю  власної  дитини.  Не  знала,  не  могла  знати,  що  й  сама  відчує  у  повній  мірі  цей  нестерпний  біль,  біль,  що  обпікатиме  їй  груди,  коли  її,  уже  доросла  донька,  буде  боротись  з  важкою  недугою,  а  вона,  тамуючи  сльози,  стискатиме  у  безсиллі  руки.
     Що  хотіла  запитати,  сказати  синові,  що  не  давало  їй  спокою,  що  чуло  материнське  серце,  від  якої  біди  намагалось  його  вберегти,  тітка  Євгенія  назавжди  забрала  з  собою  у  вічність.  Невдовзі,  коли  сірі  сутінки  огорнули  собою  довкілля,  вона  померла  від  серцевого  приступу.
     Через  роки  брати  та  сестри  відшукали  Степана.  Той  мав  проблеми  зі  здоров’ям,  а  діти,  сини,  натомість  забирали  від  нього  усі  його  гроші,  котрі  Степан,  свого  часу,  заробив  важкою  фізичною  працею.
   
04.04.13

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2013
автор: Валентина Ланевич