Хтось кресалом гігантські іскрини
Креше так,що аж котиться грім.
Щедро сипле холодні перлини,
Потім воду з цебра,мов дитина,
Ллє і ллє,і регоче над всім.
Хтось туманний,захмарний,весь мокрий
В решетині купає дощі
Та уже семиколірним оком
Нетерпляче підглядає збоку
Красне сонечко в синім плащі.
Хтось просіює дощики ситом,
Довго дощики сіє дрібні-
І вже дружно опеньки умиті
Видираються спритно на пні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415665
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2013
автор: Михайло Гончар