Жила бджілка у садочку,
Мед, як всі, збирала.
Мала мужа, сина й дочку,
В вулику кут мала.
Та життя одноманітне
Набридло бджолисі:
Весна – осінь праця плідна,
Цілий час крутися.
Захотілось комашині
Стиль життя змінити:
Не товктись по конюшині,
Але їсти й пити,
Меді і цукор (суть вся в цьому)
Від бджіл відбирати
І у вулику пустому
Горілочку гнати.
Як задумала, зробила.
Апарат придбала.
Мед і цукор забирала,
Спиртне відпускала.
Ллється лайка, справжнє лихо,
З вечора до рання.
Проклинають всі бджолиху,
Бо бере й останнє.
З десять років бджола наша
Жила й бід не знала.
Та клятьба жінок-комашок
Врешті діять стала.
Як? А так. Пияком став
Муж бізнес-бджоли.
До в’язниці син попав,
Параліч в дочки.
Стала сліпнути й сама
Та як загуде:
- Що ж це за біда така?!
За що мені це?!
- За що, бджоло, еге-ге,
Добре усі знають:
«Сльози й горенько чуже
Дарма не минають!»
Серпень, 2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415679
Рубрика: Байка
дата надходження 04.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)