Я без поспіху йду по вечірньому,
а воно собі тихо бурмоче.
Розглядаю щось в небі синьому,
ось година пройшла неохоче.
Час все ходить нудними колами,
Зоряниста пора згасає,
Все так манить своїми просторами,
От і стежка моя звертає.
Йду назустріч світанкам рожевим,
і куди ж ти тепер тиха ноче?
Ти тікаєш за море квітневе,
чи за серце палке парубоче?
Чи босоніж колючими скелями
Ти протоптуєш нові дороги?
Чи весняно-вогкими алеями
розсипаєш безсонно тривоги?
Якщо містом вечірнім пройтися,
можна сотню знайти співрозмовників,
і почути тремтіння листя
від холодних повітряних дотиків.
Треба з містом вечірнім вітатися,
Чи з дощем зазвичай мовчазливим,
в них чимало можна дізнатися,
і з туманом здружитись сонливим.
В мерехтінні нічнім приголомшливім,
Місто дивне й напрочуд красиве,
Та не знати,що в сні його шовковім...
Відчуваю,це щось особливе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415734
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.04.2013
автор: Божена Гетьманчук