У вечірнім часі затихає віддих
Сонячного вітру. На вікні півсну
Притулились ясні сріблолисті квіти
Дивним візерунком. Місячну луну
Ще не розсипали ангели маленькі
У долину ночі. Мліє небокрай,
Там де кулачками затулені жменьки
Їхні чародійні. Ще мовчить скрипаль -
Дядько сивовусий на горі незримій,
Не сонько незрілий, а умілий Сонь!
Вишиває небо хмари павутинні
Рушничком парчевим, доки жде долонь
Плетива нічного. Зморене довкілля.
На чубатій стрісі умостивсь кажан
Першої зірниці, першого сузір'я,
Поки затихає сонячний орган
У вечірнім часі. А з вікна навпроти
Голосок маляти, мов солодкий мед.
Кілька ще краплинок, обважніють соти
Ночі і накриє місто сонний плед...
(4.04.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415755
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2013
автор: Леся Геник