А що для вас щастя? Можливо сім’я, кохання, успіх чи свобода? Чи може гроші, книги? Друзі, діти, алкоголь? Що підносить вас до неба? Що змушує сміятися, кричати і ридати від радості? Що ви можете відати, щоб отримати його? А головне навіщо?
Чому людина втрачає розум від чогось? Чому ми хочемо того що нам не належить…і чи належить нам взагалі щось? Тим часом хтось хоче щоб ми належали їм..
Чому ці питання виникли в мене саме зараз, я не знаю.. так завжди, наступає момент, коли ти переосмислюєш останні події, вимальовуєш картину минулого і змінюєш майбутнє…і саме дивне, що все це відбувається після отримання мінімального щастя. Цей момент пройшов і тобі стає сумно. Ти намагаєшся відтворити в голові всі дрібниці боячись що на ранок забудеш їх..ти перекручуєш все по-новому і новому кругу і боїшся, що більше такого не повториться..можливо ми і праві, але факт є фактом – щастя пройшло, чекай нового.
Людина вчиться на своїх помилках, а в мене таке відчуття, що ці помилки повторюються не навчаючи мене нічого. В чому проблема – потрібно розбиратися, все аналізувати і робити якісь висновки. Потрібно навчитися виходити за рамки самих себе, розвиватися в тому, в чому ми сильні, і пробувати те, що для нас нове. Потрібно доводити себе до кінцевої кондиції. Ось в цьому щастя. Знову сумно.
Хочу писати. Викласти свої думки, передати відчуття, показати сльози. Але нічого не виходить. Це важко, чорт візьми, це занадто важко. Хто казав що викладати на папері себе – це легко, ЩО НЕ ТАК?
Я не знаю з чого почати і як щось пояснити. Все є, і водночас немає нічого. Є я і мене нема. Є вони, але і їх нема. Є ми, але ми не ми, якщо нас немає.
Реальність полягає в тому, що ми творимо все самі – і себе, і події і щастя теж. Але не кожен в змозі контролювати цей процес. Підноситись до неба, здобувати адреналін і ейфорію, насолоджуватися всім – це ще треба вміти. Можливо податися в якусь релігію? Чи політику? Хто зна..
Важко.. сьогодні була 991 п’ятниця в моєму житті, остання п’ятниця мого вісімнадцятиріччя, остання п’ятниця першого тижня квітня дві тисячі тринадцятого року. Вона була гарна. Була сонячна і дощова. Алкогольна і наповнена вечірньою кавою. Була багата на розмови ні про що. Вона дала свій результат – роздуми. Вона була щаслива.
Знаш, я теж хочу бути щасливою. Хочу цінувати кожен прожитий момент, навіть банальний. Хочу посміхатися людям що мене оточують, не зважаючи на мій настрій. Розуміти їх. Хочу робити те, що мене цікавить. Порушувати правила гри і не боятися наслідків. Радіти дощу, холоду. Розмовляти з тими, хто мене підтримає і відштовхне. Дійти до розуміння самої себе і своїх вимог. Втілити в життя потреби. Я хочу володіти подіями мого життя. Я хочу робити когось щасливим. Я хочу бути щасливою... я хочу…
Не знаю чи варто щось продовжувати, чи просто закінчити це все на нічому? Лягти спати, а зранку прокинувшись згадати все і заплакати. Мовчати, закритися у собі і думати, думати й думати... Я не знаю.
Але час покаже. Змінимось ми, і зміняться події, погляди і вчинки. Все буде чорно-білим, але зараз я хочу насолоджуватися кольоровим.
Сьогодні був гарний день, навіть дощ його не зіпсував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416056
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2013
автор: Сірко Ibanez