Не страшно вмерти, хоч в кругове́рті вся планета.
Страшно побачити з висоти напівянгола, що твоєї відсутності ніхто і не замітить...
Страшно писати в статусах, що помру (подумають, що збоже-волі-ла)...
Боязко вірити людям, яким без тебе чудово, яким без тебе живе-ться.
Немає сенсу писати, що одна сипуча піщинкка стала всесвітом,
тепер цей всесвіт в іншій галактиці, в мільйонній прогресії.
Зневіра до себе, у собі, у куточку душі переростає в рак. Саме рак пекучої дипресії...
Методи порятунку - слова від інших "ТРИМАЙСЯ". За що? за повітря???
Немає сенсу...
Сльози вечорами - звичайна рутинна справа, чудові ліки перед судомним сном.
Не страшно вмерти. По собі залишаться римовані слова і фрази, і весна, травень...
"Без надії сподіваюсь" - допомагає, та те що всередині невиліковне...
Впевнена, що таке відчувають одиничні, розіткані, розбиті як і я, проста, пуста, наїівна, "боже-вільна"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416306
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2013
автор: Ліна Біла