Я займаюсь умить від зірниць твоїх віч –
І вогненне єство рветься ввись, на свободу,
Щоб сліпучим стовпом досягти небозводу
І в собі розчинити довколишню ніч.
Я крізь товщу пітьми рвуся в небо вогнем,
Щоб з далекими зорями гратись промінням.
І нехай навіть потім розвіється тління –
Я палаю в цю мить, чорну ніч роблю днем.
Тане товща невдач і туман суєти.
Шаленіє вогонь – вічна сутність первинна.
Я згораю на попіл – є тільки жарина
Там, де в серці моїм поселилася ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2013
автор: Василь Задорожний