А деколи хочеться так рукою торкнутися неба.
Піднятись на дах, і легенько провести по хмарах.
Та ніжність, якої нема на землі, буває так треба.
Занурити пальці в мільйонній частинці гектара.
В ту м'якість тверду гарячо-холодного газу.
В ту тишу гучну безмежно короткої миті.
Як хочеться впасти-злетіти, і все це одразу.
Це ніби кохання-ненависть у серці розмиті.
Це ніби життя-смерть на дні незначної безодні.
Це ніби безвихідь-можливість - їх дуже багато.
А деколи хочеться так рукою торкнутися сотні
маленьких хмаринок, незаймано-палко зачатих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416431
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2013
автор: Комета