[b][color="#1e00ff"]Я квіти пам’яті не поливаю,
Вони в душі самі собі ростуть,
І повсякденну завертають путь
До юності загубленого раю.
Тверджу собі як мантру: позабудь, -
Хіба усе життя одну кохають!?
Але весною квіти проростають,
І знов любові оживає суть.
Гортає плинність сторінки життєві.
З тих пір, коли Адам освідчивсь Єві, -
Сюжет один і той на всі віки:
Знайомства, зустрічі і розставання,
І неповторність першого кохання,
І спогадів яскраві пелюстки.
07.04.13
[/b][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416572
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 07.04.2013
автор: Рідний