Сонце так низько, а я вже прокинувся
Стою на балконі із чашкою кави
Життя так побило, але я тримаюся
І дивлюся на квиток до Братислави.
Інколи життя розпадається на шматки,
Які ми потім дуже довго складаємо
Регулярно розмотуємо душевні витки
Які об'єднуються в ідеологічне пасмо.
І я ненавиджу дні, в яких нема мрії,
Адже вона є поштовхом до нових звершень.
Саме вона годує з руки надії,
Не надсилаючи нам фальшифих запрошень.
Бал-маскарад злих циністів і скептиків
Проходить завжди у супроводі сну.
Сон є носієм різних дешевих амулетиків
На яких викарбовував назву адресну.
І не вміли любити ми життя і ту думку
Які нас так гріють, насолоду дають
Куштуємо у мороці уяву вищого гатунку
Виганяючи тим часом із себе всю лють.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416580
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2013
автор: Сонячний