Знесилою – начиннячко єдине
маю увособі;
вчинь пригощу чорнятку,
зпід кіптя,
щоб укорінчик опечерів по жалобі,
всімджмень!
Не жмудь!
Завельми злигощі
насіяну на постолах
в стодоли…
Най шиплицця з потильної пательні,
наче вшквар,
щотижня збираний до кулішу
дзвіночої, луснявої
хурдоби…
Воно й хмарь – хороше,
як, зранічні,
щодень –
дзинчар,
а на свята –
утріщано гамселить
куряну здіймарь;
спітніли спинця й долонці,
з питомої охочі горобить
хітку поробу…
Знесили – сивий сокіл зоченяє
хвацький взвар:
всім промінчанам вистачить запечорить
вугельця вдосхочу,
до вранішньої,
мряченью оздобленої
свіжини;
повч, пригоща, повільно,
з велерогу,
дичавіє здобучь -
лишень вдми…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417019
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2013
автор: Криптопоэзия Krajzer