Оскорблено давно вже відчуття знемоги,
Несмілі кроки увійшли в характер,
А як колись летіли ми в пригоди
І як тепер ховаємось від ласки.
Правдиві дні давно „канули в Лету”,
З обманом попід руки ми ідем:
- Ти мене любиш, - випаляєш злету.
- Люблю, - себе обманюю тихцем.
Отак й живем в несилі розійтися,
Бо ж щось вже побудовано на двох.
Колись так прагли долею ділитися,
Тепер так важко нам дається сон.
І ніби ж часу не пройшло багато,
Не так же в нас побільшало морщин.
Я ж відчуваю - що не ті ми, надто
Багато недомовлених причин.
В не силі все сказати сміло,
Можливо нарізно полюбимо ми знов,
І твоя усмішка колись мені така чарівна,
Когось огорне радісним теплом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417108
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2013
автор: Андрій Толіч