Знову вечір, сонечко сховалось
виступив місяць, губивши зорі на небі
немов торкаюсь я них, так здавалось
а сонні хмаринки шепочуть, не треба.
Крізь бінокль, вечером я милуюсь
місто вже спить, тихо пугач милу шекає,
спостерігавши крізь скло, все ж дивуюсь!
Як місяць зорів імя усіх памятає?...
Он та кудись полетіла: - Стривай!
Крикнув нестримавшись я до нього.
А потім у собі. Батьку місяцю: - Доганяй!
Зірочка впала, на серці моєму тривога.
Боже, не дай щоб розбилась!
Дай вапасти її на травичку чи сіно,
не дай залетіти в криничку,
не дай впасти поблизу каміну!
А що як вона заблукала,
охоче швиденько одяг вдягаю,
вона над Тернополем десь запалала
беру ліхтарик, йду її пошукаю!
Вонаж то не знає, життя то земного
он там десь за домом, напевне лежить
задихавшись, молюсь до Бога
надіявшись що не розбилась, й досі горить!
Де ж ти? Зіронько! Виглянь, я не злий!
Знімаю куртку та кепку, тримай!
Не ховайся, бери, я не скупий,
погрійся, а я попиняю зараз трамвай!
Ось розклад, дивись, тобі пощастило
ще три хвилини чекати
ой зіронько ти собі ніжки змастила
може хочеш душ ти у мене приняти?
Ех, жаль що місяць мобілки не має
тоді б йому подзвонив
голову в верх піднамаю, й зітхаю
прямую із зіркою на східний масив.
Трамваєм до метро вже добрались
ну щож щасливо тобі в аеропорт,
немов давні друзі на прощання обнялись
прощай, залітай на каву й на торт.
Як добре мріяти, собі фантазувати
нехай і про таке яке не може бути
пора вже спати то лягати,
вжей пугача гукань не чути...
Зануруюсь під тепле одіяло, класс!
Собі під ніс губами промовляю.
Зіронько, прилітай хучіш до нас
на печиво, й на доброго мятного чаю...
10 квітня 2013 року...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417225
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2013
автор: Ель Демір