З тих пір, як створений цей древній світ,
Блукаємо в заплутаних ми лабіринтах.
Без сновидінь. А Місяць – як софіт
На темній сцені у непевних ночі ритмах.
Упала зірка – зникла під дощем
Чиясь жага до вічного життя. Та згасла…
Чомусь вважав себе Землі царем.
Чи вихід з лабіринту він знайшов, не ясно.
Куди у плутаннях нас приведе
Чи злодійка, чи подруга, все ж наша доля?
Як розрізнити – грішне чи святе?
Й блукання ті – чи щастя плай, а чи неволя?
Світанку аура покаже вхід
Із тіні в світлий день. Відкрити б тільки серце.
Каміння гостре – йтимемо убрід.
Бо загартовані в житті численних герців*.
*герць- двобій, поєдинок українських козаків перед боєм з ворогом
Ілюстрація - моя фотографія, трансформована у картину з допомогою комп"ютерної програми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417288
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.04.2013
автор: Ліоліна