Тут монітори світять тьмою,
Тут нас багато але всі самотні.
Тут люди по сантиметру,
Ледь-ледь до свого щастя.
Ми бачимо сліди.
І шукаємо причин
Чому не можемо це зробити.
Ми шукаємо причину
Позбутися свого щастя,
Своєї свободи.
Ми забули як мріяти!
Ми не віримо у чудеса.
Нас не займають проблеми інших.
Ми забуваємо, що таке «людина».
Лиш інколи світанок опалює
Звиклі до темряви очі,
Ми плачемо.
А де ж «щастя»?!
Де те очікуване «щастя»!?
Ми його чекали,
Отже були щасливі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417510
Рубрика: Верлібр
дата надходження 11.04.2013
автор: Летючий