Найвище щастя і найбільша мука
нести стихії в серця пелюстку.
Любов свята та до рабів жорстока.
І все ж приймаєш лагідність жорстку.
Клени, молися, і раюй в неволі,
що солодкіша всіх земних свобод.
У тьмі ночей безтямно божеволій,
на те і є ти – сам собі народ,
бо маєш в серці всіх, що жадно любиш,
немов життя на смертному одрі.
Ці згуби, наче єрихонські труби,
що трублять в себе. Живі трупи мрій
чатують знову, щоб напитись крові,
яка так рвійно в серце поспіша.
В ім’я Любові ти на все готовий.
Душа? А й справді, де твоя душа?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417512
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Олександр Букатюк