На узліссі на полянці
Хатинка стояла.
В ній жила мала Софійка,
З кожним днем зростала.
Дуже вже дівча завзяте,
Цікаве - не в змогу:
Здумало до Сонця в гості
Й вийшло на дорогу.
Радо вибігла у поле,
До Сонця всміхнулась.
Промінцем від сяйва стежка
Дивна простягнулась.
Йшла б Софійка в гості довго,
Сонечку б співала.
Та лиш мить ... і грізна хмарка
Промінці сховала.
Розгубилося дівчатко:
- Сховалась стежина!
Як до Сонечка дістатись? –
Пхикала дитина.
Чим розвіять страх і втому?
Розкажіть, як бути:
Повернутися додому?
Чи хмарку зіпхнути?
Засмутилася маленька
-Що ж тепер?- питає,
- Як до Сонечка дістатись?
Десь його немає...
Що ж робити нам, малята?
Сльози у дитинки.
Нумо, швидко визволяти
Сонечко з хмаринки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417645
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Тетяна Луківська