Чому я не можу купити собі дороге взуття –
Отаке, як у того чоловіка, що йде мені назустріч -
Добротне, шкіряне, гарно вироблене?
Іду у своєму, оцінюю.
Воно в мене чомусь завжди викривляється, ламається, відклеюється.
Ноги. Це ноги у всьому винні, роблю висновок я.
Раптом бачу чоловіка, що сидить на візку.
Він не дивиться на свої ноги.
Їх у нього просто немає.
Йому все-рівно, яким буває взуття. Він дивиться мені в очі.
У тих очах немає болю.
У тих очах немає заздрості.
У них нема смутку.
Що у них? Надія.
Я кидаю монету до шапки, яку тримає чоловік.
Він усміхається. Мені стає соромно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417649
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 11.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)