єдине, що вміє мовчати вголос - дахи багатоповерхівок.
вони надто окислені бібліотечними стінами неба
і цегляними меридіанами, з котрих проростають волошки.
там завше пахне жовтим,
мабуть, через те, що сонце
кожного ранку приходить туди на сніданок.
п’є каву, читає газету і падає ниць у руки усім перехожим,
аби поділитись надлишком кольору.
дахи медитують у контурах ліній життя на долонях,
танцюють із вітром в найближчому комині,
переїдаються солодом кроків напівбожевільних істот,
що мріють стати птахами.
вони такі рідні, торкаються шелесту серця
засмаглими лицями,
і кимось змайстрованими літаками…
єдине, що вміє мовчати вголос – дахи-капіляри,
де крутиться в сальсі травнева весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417662
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Нова Планета