Я гуляв по місту, яке залите дощем,
Він змиває слова, та деградацію людства.
Він як аспірин, він підставляє плече
Аби я не впав від власного благородства.
А вимова моя ідентична амебі
Крихітні фрази, мікроскопічні слова.
Я вчора забронював собі номер на небі,
Коли зазвучала тривога бойова.
І знов виноградом котяться сльози
Із твоїх очей, які були кольору раю
Через тебе в крові недостача глюкози
Тому я вже вкотре палити кидаю.
А темпераменти наші досить подібні
Мабуть тому ми так гарно живемо.
І сни у нас теж досить відповідні
Тим всяким речам, які руйнують небо.
І ми знов падаєм в шахту в якій дуже темно
Та риєм тунелі як ті маленькі кроти
Живемо в містах де завжди дуже тепло
Але де все рівно всім закривають роти.
Хоч Сонце пече нас як яєшню на кухні
Ми все рівно живем в мережі "Інтернет"
І знову пінгвін стрибає зі скелі
Він хоче летіти, він написав вже сонет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417738
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Сонячний